Блог Віталія Кличка

29 квітня 2012, 17:46

В суботу провели у Запоріжжі партійний з’їзд. Було понад п’ять сотень делегатів з усієї України , багато гостей....

Соціальна політика

НОВА СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Якою є соціальна політика сьогодні? чому вона неефективна?

Сучасна економічна політика створює багато соціальних проблем, котрі залишаються актуальними протягом тривалого часу. Суспільство страждає від значної майнової нерівності, низького рівня забезпечення літніх людей, незадовільних умов для самореалізації молодих сімей та мізерної державної допомоги малозабезпеченим. Та на фоні такого скрутного становища, дві третини громадських соціальних фондів потрапляють до заможних громадян.

Головними причинами такої неефективної соціальної політики є існуюча в Україні економічна система, для якої є характерними застаріла система пенсійного забезпечення, несправедлива система пільг, марнотратство при розподілі громадських соціальних фондів та популізм при вирішенні проблем молодих сімей.

ЕФЕКТИВНА ПЕНСІЙНА СИСТЕМА – ДОСТОЙНА ПЕНСІЯ КОЖНОГО

Якими є недоліки існуючої пенсійної системи?

«Фінансова піраміда» замість сучасної пенсійної системи

Через низьку народжуваність існуюча в Україні солідарна пенсійна система перетворились на своєрідну «фінансову піраміду» із невідворотною перспективою банкрутства.

У сучасній Україні пенсійне забезпечення коштує суспільству майже п’яту частину валового внутрішнього продукту, причому лише дві третини пенсійних зобов’язань покривається пенсійними внесками, в той час як решта субсидується. Однак навіть за таких масштабних витрат, середня пенсія залишається незначною.

Саме тому заміна солідарної пенсійної системи є одним із ключових пріоритетів сучасної соціально-економічної політики.

Якою ми бачимо пенсійну систему?

Основною альтернативою існуючим проблемам солідарної пенсійної системи є запровадження механізму індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків. Сильною стороною індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків є встановлення зв’язку між тим, скільки пенсіонер заощадив, і тим, скільки він отримує. За такої системи усі працюючі громадяни зацікавлені накопичувати собі на пенсію.

Держава виступає гарантом виплати накопичених коштів та виконує функції нагляду за механізмами накопичення на рахунках пенсіонерів та діяльністю розпорядників коштів, які зобов’язані індексувати ці накопичення на рівень зростання валового внутрішнього продукту (або на відсоткову ставку державних цінних паперів).

Крім цього, держава також несе відповідальність за підтримання рівня добробуту пенсіонерів вище рівня бідності. Хоча індивідуальні накопичувальні рахунки повинні стати основою пенсійного забезпечення, держава залишається гарантом мінімального рівня добробуту. У випадках, якщо пенсіонер не зміг накопичити на індивідуальному рахунку достатньо коштів, він отримуватиме доплату від держави у вигляді соціальної допомоги, достатньої для підтримки свого добробуту на мінімальному рівні.

Як цього досягти?

В процесі поступового відходу від солідарної системи держава повинна відокремити заощадження на індивідуальних пенсійних рахунках від солідарних зобов’язань і при цьому продовжувати фінансувати поточні пенсії у повному обсязі.

Для цього необхідно збалансувати солідарну пенсійну систему, гарантувати фінансування солідарних пенсійних зобов’язань на перехідний період та встановити дієві механізми накопичувальної пенсійної системи.

Напрямок головного удару – пенсійна система, яка функціонує як «фінансова піраміда»

Збалансування солідарної пенсійної системи

Збалансування солідарної пенсійної системи має відбуватися:

За рахунок обмеження максимальних пенсій та скасування пенсій (за рахунок солідарних фондів) для громадян, чиї статки (окрім пенсійних виплат) в рази перевищують середній рівень доходів населення в країні.
Внаслідок розширення бази збору внесків на пенсійне страхування за рахунок зменшення рівня податків з фонду оплати праці (з одночасним посиленням контролю за платіжною дисципліною).

Рівний розподіл відповідальності за утримання пенсіонерів між трудовим населенням та власниками капіталу

Фінансування солідарної пенсійної системи протягом перехідного періоду буде здійснюватись за рахунок відновлення паритету оподаткування між трудовими доходами та капіталом.

Сьогодні працюючі громадяни сплачують із своєї заробітної плати близько 50% з кожної заробленої гривні у вигляді податків та відрахувань. Водночас заможний прошарок суспільства вносить до бюджету в кращому випадку лише 15% свого доходу, а за деякими фінансовими операціям – взагалі нуль. За таких умов існує необхідність рівномірного розподілу відповідальності за утримання літніх громадян між трудовим населенням та власниками капіталу.

Виробничі потужності, які зараз генерують багатомільярдні прибутки новим власникам, були створені за радянських часів, тобто зусиллями та коштом сучасних пенсіонерів. Нові власники підприємств повинні взяти відповідальність за людей, які створили ті заводи, будівлі та інші багатства, якими нові заможні українці тепер повноцінно володіють.

Перерозподіл відповідальності за допомогою оподаткування виробничих потужностей, створених за часів існування Радянського Союзу, дасть можливість отримати достатні кошти для фінансування солідарної системи на період переходу до системи індивідуальних пенсійних рахунків.

СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА – ГАРАНТОВАНА ПІДТРИМКА САМЕ ТИХ, ХТО ЇЇ ПОТРЕБУЄ

Соціальна допомога сьогодні: що не так?

Нехтування майновим критерієм при розподілі соціальної допомоги

Громадські кошти є цінним та обмеженим ресурсом, тому дуже важливо, щоб цей ресурс розподілявся саме серед тих громадян, які дійсно опинились у скрутному становищі та потребують допомоги.

В Україні адресність – на дуже низькому рівні. Близько 70% соціальних коштів (соціальні фонди – це третина зведеного бюджету) потрапляють до заможних громадян, які фактично не потребують цієї допомоги. Така ситуація обумовлена тим, що держава не вважає за потрібне оцінювати майновий стан отримувачів державної допомоги.

У подібній ситуації для збільшення рівня матеріальної підтримки дійсно малозабезпечених прошарків населення наявних соціальних фондів більш ніж достатньо. Для цього лише потрібно упорядкувати механізм розподілу громадських фондів.

Якими мають бути принципи соціальної допомоги?

Сучасна система соціальної підтримки повинна бути простою, зрозумілою для користувачів, прозорою для платників податків та доступною для усіх громадян.

Адресність має стати основним принципом функціонування механізмів соціальної підтримки.

Усі без винятку соціальні фонди (у тому числі – програми допомоги інвалідам) повинні розподілятись з урахуванням майнового критерію.

Поточний обсяг фінансування соціальних програм (майже десята частина валового внутрішнього продукту) повинен залишатись незмінним або при потребі збільшуватися, а усі грошові ресурси, які вивільняються в результаті застосування майнового критерію, повинні спрямовуватися на збільшення матеріальної підтримки саме тих громадян, що дійсно є малозабезпеченими.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – лазівки у законодавстві, які дозволяють отримувати соціальну допомогу забезпеченим людям

Для досягнення найвищого рівня адресності потрібно зробити наступні кроки:

Провести роз’яснювальну роботу серед громадян про основні принципи адресності та необхідність застосування майнового критерію й у такий спосіб заручитись широкою громадською підтримкою необхідності врахування доходів при наданні соціальної допомоги.
Запровадити єдині критерії оцінки доходів та майнового стану для призначення усіх видів соціальної підтримки за кошти державного бюджету.
За рахунок зекономлених коштів збільшити рівень забезпечення незаможних громадян.

ПІЛЬГИ – НЕ ПРИВІЛЕЇ МОЖНОВЛАДЦІВ, А ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ

Якими є проблеми нарахування пільг?

Несправедлива система надання соціальних пільг

Основна проблема полягає у тому, що пільгами у сучасній Україні користуються в основному заможні прошарки населення – чим більший дохід, тим більше пільг отримує громадянин.

Водночас значна частина дійсно незаможного населення або взагалі ніколи не використовує своє право на пільги (сільське населення), або користується ними вкрай обмежено.

Як реформувати систему пільг?

Україна залишилась єдиною країною на пострадянському просторі, що утримує занадто витратну та неефективну систему пільг. Необхідно провести ефективне перетворення системи пільг на сучасну систему адресної допомоги, яка закриє заможним верствам доступ до соціальних фондів та дасть можливість збільшити фінансову підтримку саме тих громадян, які її конче потребують.

Що потрібно зробити?

Напрямок головного удару – надання пільг не тим, кому вони необхідні

Для того, щоб повернути систему пільг на службу незаможним громадянам та заборонити несправедливий доступ до системи пільгових знижок для тих, хто їх насправді не потребує, необхідно зробити наступне:

Провести моніторинг отримувачів пільг та затвердити вичерпний перелік громадян, які мають виключні заслуги перед Батьківщиною.
Запровадити мораторій на встановлення нових пільг і введення нових категорій пільговиків.
Реалізувати на практиці механізми обліку наданих пільгових послуг для уникнення необґрунтованих витрат громадських коштів.
Впровадити критерій майнового стану, що визначатимуть право на знижку (пільгу) при користуванні певними послугами.
Перерозподілити кошти, які вивільнились через заборону використання знижок (пільг) заможними громадянами, на користь адресних програм соціальної допомоги малозабезпеченим.

ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА: ПІДТРИМКА НАРОДЖУВАНОСТІ

Якими є основні проблеми підтримки НАРОДЖУВАНОСТІ, материнства та дитинСТВА?

Популізм політики щодо збільшення народжуваності

Низька народжуваність у нашій державі поєднується з високою смертністю та значним еміграційним відтоком населення – переважно добре освіченої молоді, котра не може реалізувати своїх здібностей в Україні. Демографічні перспективи нашого суспільства катастрофічні – за прогнозами науковців до 2050 року населення країни може становити лише близько 36 млн. осіб. При цьому державна політика у питанні стимулювання народжуваності здебільшого реалізується в контексті популістських кроків. Матеріальна допомога сім’ям з дітьми є невід’ємним елементом здійснення політики у справах материнства та дитини. Однак сама лише грошова стимуляція, без забезпечення прийнятних умов виховання дитини до досягнення нею повноліття, має досить обмежений і навіть спотворений вплив.

Важливою стороною здійснення соціальної політики у питанні права дитини є захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вирішення цієї проблеми повинно здійснюватись за допомогою активізації виконання програми розвитку дитячих будинків сімейного типу.

Якою повинна бути підтримка НАРОДЖУВАНОСТІ?

Без комплексної підтримки молодих сімей з боку громади народжуваність у нашій державі залишатиметься стабільно на низькому рівні.

Власне житло, надійна робота з достойним заробітком, можливість вільного підприємництва, якісні навчальні та медичні заклади, перспективи для дитини у державі – саме ці питання турбують молодих батьків, коли вони приймають рішення про народження дітей. Неможливість реалізувати свої здібності, відсутність відповідних соціальних та економічних передумов сприяють еміграції здібної молоді. З огляду на цю комплексну багатогранну проблему, головним завданням є створення комфортних умов для молоді і молодих сімей та, в перспективі, подолання негативних демографічних тенденцій.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – соціальна система, несприятлива для молодих сімей та народжуваності

Ми маємо здійснити наступні кроки:

Збільшити рівень фінансування та обсяг виплат за програмами, які передбачають регулярну підтримку сім’ям з дітьми: на даний момент існує певна диспропорція щодо підтримки самого факту народження дитини та подальшого її виховання. Система потребує виправлення даної диспропорції, оскільки вже зараз чітко помітні негативні наслідки занадто щедрих одноразових виплат.
Подовжити виплати допомоги на дитину до досягнення нею 15 років (а у окремих випадках - до 18 років). На відміну від України, у більшості країн орієнтуються на підтримку дитини до того моменту, коли вона набуває правоздатність. Достойна підтримка з боку громади протягом усього періоду виховання дитини повинна стати одним із елементів захищеності молодих сімей та позитивним фактором у прийнятті рішення про народження дітей.
Запровадити гнучку систему врахування доходів сімей із новонародженими у виплаті допомоги. Хоча переважна більшість молодих сімей потребує матеріальної підтримки, система соціального захисту повинна зберігати елемент справедливості і не надавати приводу для зловживань з боку заможних громадян.
Збільшити фінансування та відпрацювати дієві механізми вільного та справедливого доступу до програм доступного житла для молодих сімей.
Створити сприятливі умови для декретної відпустки чоловіків.
Впроваджувати програми розвитку дитячих будинків сімейного типу для вирішення проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

ЕФЕКТИВНИЙ СУСПІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗПОДІЛОМ ГРОМАДСЬКИХ КОШТІВ – ШЛЯХ ДО ВИРІВНЮВАННЯ ДОХОДІВ

ЧОМУ ДЕРЖАВА НЕ ЗДАТНА ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГіДНИЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ ВСІМ ГРОМАДЯНАМ?

Поляризація суспільства за рівнем доходів

Існуюча в Україні економічна система створює можливості для отримання надприбутків для невеликої групи людей, в той час як держава та суспільство стабільно перебувають у зубожілому стані.

Ключовим елементом підвищення рівня добробуту є ефективний суспільний контроль за розподілом громадських коштів (державного бюджету) і, зокрема, за розподілом соціальних фондів.

ЯКОЮ МАЄ БУТИ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТОЙНОГО РІВНЯ ЖИТТЯ?

Справедливий розподіл національного продукту між працівниками та власниками капіталу також повинен стати запорукою високих стандартів життя в країні. Хоча оплата праці найманих працівників у національному продукті займає значну частину, світовий досвід демонструє, що подальший перерозподіл на користь працівників також має сенс. Це тим більше актуально для країни, де широко застосовуються монополістичні та корупційні схеми для отримання надприбутків.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – найвище в Європі розшарування доходів між заможними та малозабезпеченими

Для втілення конституційного права на гідний життєвий рівень необхідно здійснити наступні кроки:

Створити систему економіки рівних можливостей, в межах якої громадяни зможуть самостійно забезпечити себе належними доходами.
Посилити дієвість політики вирівнювання доходів за допомогою оподаткування розкоші та надприбуткових видів діяльності, у тому числі - за рахунок оподаткування елітного нерухомого майна та застосування прогресивної шкали оподаткування.
Запровадити адресний механізм використання соціальних громадських фондів та перерозподілити заощаджені кошти на підвищення матеріального забезпечення незаможних громадян.

ПРАВО НА ПРАЦЮ: СТВОРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ПРАЦІ І ГІДНОГО ЗАРОБІТКУ ЗАМІСТЬ «ПРОДУКУВАННЯ» УТРИМАНЦІВ

ЯКИМИ Є НЕДОЛІКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ?

Нерівність регіонів з точки зору можливостей працевлаштування

Крім низького рівня заробітних плат, основною проблемою працевлаштування є відсутність можливостей реалізації права на працю у різних регіонах країни. Значна частина відповідальності за такий стан справ лежить на слабкому розвитку програм субсидованої праці (громадських робіт).

Оскільки основну роль у цьому процесі відіграватиме місцеве самоуправління, субсидовані робочі місця будуть створюватися для забезпечення саме тих потреб, які є дійсно важливими для місцевих громад. Програми професійної підготовки та перекваліфікації, які вже існують на даний момент, слугуватимуть оптимальним доповненням механізму субсидування нових робочих місць.

Працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями

Важливим питанням політики зайнятості є працевлаштування інвалідів. Підтримка облаштування спеціальних робочих місць, стимули для працевлаштування інвалідів – це ті кроки, які повинна робити держава для створення умов повноцінної реалізації громадян з певними фізичними обмеженнями.

Відсутність гарантій щодо отримання першого робочого місця

Створення умов для працевлаштування молоді є одним з пріоритетів соціальної політики. Держава повинна забезпечити першочергове працевлаштування молоді за допомогою квотування робочих місць на підприємствах та установах.

Якою має бути політика працевлаштування?

Політика працевлаштування має бути спрямована на створення громадянам економічних умов та відповідних стимулів для пошуку зайнятості. Громадяни, які бажають працювати, повинні мати можливість здійснювати це право – або на ринкових умовах, або через програму субсидованого працевлаштування.

Держава має пильно відслідковувати справедливість розподілу створеної додатної вартості між працівником та власником підприємства.

Ефективна політика працевлаштування також повинна спрямовуватися на працевлаштування інвалідів та молоді. Держава повинна підтримувати цікавість до працевлаштування цих категорій громадян як з боку приватних власників, так і з боку державних установ.

ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Напрямок головного удару – відсутність перспектив працевлаштування для найбільш вразливих верств населення

З метою формування повноцінної ефективної політики зайнятості потрібно:

Здійснити кроки для розбудови економіки рівних можливостей та створити сприятливі умови для ведення підприємництва.
Кардинально посилити та розширити програми субсидованої зайнятості для підвищення пропозиції робочих місць в першу чергу у депресивних регіонах.
Зробити обов’язковою умовою отримання державної допомоги (по безробіттю, соціальної допомоги для малозабезпечених) активний пошук роботи або участь у програмах субсидованої зайнятості.
Сприяти мобільності працюючих в межах України за допомогою поширення інформації про ситуацію на регіональних ринках праці, розвитку вахтових методів працевлаштування, забезпечення тимчасовим житлом на період працевлаштування.
Забезпечити дієвість стимулів та умов для працевлаштування громадян із певними фізичними обмеженнями (фінансова підтримка з боку держави для облаштування робочих місць, помірні податкові стимули).

Впровадити обов’язкові квоти для працевлаштування молоді.