29 квітня 2012, 17:46
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ – ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА ДЕРЖАВНОГО І СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ
ЯКИМИ Є ВИКОНАВЧА ВЛАДА ТА ВІДНОСИНИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ З ГРОМАДЯНАМИ СЬОГОДНІ?
Однією з найбільших проблем України, що перешкоджає її динамічному розвитку, є неефективність системи державного управління. Політичне керівництво держави переважно діє у режимі вирішення поточних завдань, не маючи цілісного бачення стратегічних перспектив країни. Замість єдиної стратегічно виваженої державної політики в Україні реалізуються десятки нескоординованих політик. Як наслідок, в державі досі не проведено жодної системної реформи.
Система, що об’єднує велику кількість органів виконавчої влади центрального рівня, стає все більш складною, обтяжливою для бюджету та неефективною. Видатки на утримання органів державної влади щороку зростають на мільярди гривень.
Кадрова політика зберегла свій непрозорий характер, механізм підготовки державних рішень залишився непублічним. На вищі політичні посади продовжують призначати «наближених осіб», які часто не мають чіткого бачення розвитку відповідних секторів державної політики, а іноді й базового уявлення про довірену сферу. Основною мотивацією роботи у владі залишається доступ до бюджетних фінансових потоків та інших державних ресурсів. Чиновницький корпус є вкрай заполітизованим, непрофесійним та абсолютно байдужим до свого головного призначення – служіння суспільним інтересам.
У підсумку основні споживачі роботи органів виконавчої влади – громадяни та бізнес – потерпають від зарегульованості, низької якості адміністративних послуг, бюрократичної тяганини та корупції. Приватна ініціатива знищується надмірною інспекційною діяльністю держави, спрямованою на покарання та здирництво.
Тому ми твердо впевнені: концентрація усіх важелів влади в руках Президента, його адміністрації призведе лише до гальмування процесу реформ, адже у такій системі різко зростає ймовірність помилок при прийнятті суспільно важливих рішень главою держави одноосібно, поширюються непрозорі та нелегітимні впливи.
Повноцінна адміністративна реформа в Україні має будуватися виключно на засадах демократичного урядування, децентралізації та деконцентрації повноважень, більшої автономії для усіх органів влади, більшої відповідальності та ініціативи для рядових службовців.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА УРЯДУВАННЯ?
Потрібно побудувати таку систему урядування, яка стимулює чиновників усіх рівнів до професійної роботи на благо суспільства і держави, а громадянам забезпечує належну якість послуг та умови для розвитку.
У цьому контексті важливо гарантувати конституційний статус Уряду як вищого органу виконавчої влади. Саме Уряд має бути генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Отже, слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень.
Сукупність органів виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише політичні функції (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи/виконавчі агенції).
У міністерствах слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.
Державна служба повинна бути перетворена на професійний політично нейтральний інститут. Чиновництво повинно професійно та ефективно надавати послуги: для Уряду - пропонувати раціональні і виключно правомірні проекти рішень; для громадян – забезпечувати доступність та зручність отримання адміністративних послуг.
Відносини держави з громадянами та бізнесом потребують нової ідеології. Кожен політик і чиновник повинен усвідомлювати, що він є слуга народу, найнятий за гроші платників податків. Тому повага до прав і гідності людини, орієнтація на позитивне вирішення справ громадян повинні бути основними принципами роботи виконавчої влади зокрема, та публічної адміністрації загалом.
ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ?
|
Побудова ефективної та демократичної системи урядування потребує системних кроків інституційного, правового, кадрового, процедурного, фінансового характеру.
Першочерговою умовою для становлення стабільної і ефективної виконавчої влади є неухильне дотримання конституційних основ вищими органами державної влади. Насамперед, це стосується розмежування повноважень між Президентом та Урядом.
Необхідно реально забезпечити вищий статус Уряду у виконавчій владі. Для того, щоб Уряд був активним суб’єктом реформ, він повинен формуватися не тільки за політично-партійним принципом, але передусім за критеріями професійності та ініціативності кандидатів на міністерські посади. Уряд повинен здійснювати свою діяльність відповідно до розробленої ним Програми.
Для забезпечення колегіальності та відкритості роботи Уряду необхідно сприяти вирівнюванню у статусі його членів. Тобто Уряд повинен діяти як єдина команда рівних за статусом посадовців, з особливим статусом лише для керівника Уряду.
Слід максимально децентралізувати виконання функцій з надання адміністративних послуг на рівень органів місцевого самоврядування, принаймні через механізм делегування.
Окремо мають функціонувати регулятори у сфері природних монополій та суміжних ринків. Зокрема, органи регулювання у сферах енергетики, транспорту, зв’язку, комунальних послуг повинні бути незалежними від політичної влади. Формування таких колегіальних органів має гарантувати довіру до професійності та незаангажованості таких органів, їхню готовність економічно обґрунтовано збалансовувати інтереси споживачів, виробників та держави.
Необхідне реформування системи державної служби в Україні. На всі посади державної служби, включно з вищими, добір має здійснюватися виключно на підставі відкритого конкурсу. Перед отриманням статусу державного службовця вперше особа повинна проходити відповідний підготовчий курс. Для забезпечення стабільності перебування на державній службі необхідно вжити заходів для захисту державних службовців від недобросовісних звільнень. Навіть у випадку ліквідації чи реорганізації органу влади передбачити можливість переведення службовця в інший орган або тимчасового зарахування в резерв. Стала частка заробітної плати – посадовий оклад – повинна бути визначена законом та має забезпечувати умови для принципової позиції чиновника незалежно від будь-яких впливів. Дисциплінарна процедура, з одного боку, повинна захищати службовців від необґрунтованого притягнення до відповідальності, з іншого – забезпечувати ефективний захист публічних інтересів від зловживань та корупційних порушень. Для гарантування політичної нейтральності державної служби слід обмежити державних службовців щодо членства у політичних партіях.
Для участі державного службовця у національних чи місцевих виборах у якості кандидата потрібно передбачити отримання дозволу уповноваженого державного органу.
Найголовнішим елементом забезпечення стабільності, професійності та політичної нейтральності системи державної служби є гарантування цих вимог щодо вищого корпусу державної служби. При цьому надважливо запровадити повноцінні посади керівників державної служби в міністерствах як еквівалент поширених у демократичних країнах посад державних секретарів міністерств. Це не лише забезпечуватиме наступництво у виконавчій владі, надасть змогу чітко розподіляти політичні та адміністративні функції у міністерствах, але й захищатиме усю систему державної служби від політичного втручання. Для цього, крім відкритого конкурсу на посади державних секретарів міністерств, доцільно встановити певний гарантований термін перебування на посаді. До вищого корпусу державної служби також належать керівники зі статусом державного службовця в інших органах виконавчої влади, в тому числі голови місцевих державних адміністрацій. Тому і їхнє призначення має здійснюватися не за політичними критеріями, а за професійними характеристиками. Для захисту системи державної служби доцільно утворити незалежний колегіальний орган, який би надавав згоду на призначення та звільнення вищих державних службовців, вирішував питання їхньої дисциплінарної відповідальності тощо.
У площині взаємин «публічна адміністрація» (це насамперед, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування) – «приватна особа» (фізична чи юридична) треба вжити заходів до максимальної дерегуляції та адміністративного спрощення. Необхідно скасувати недієві і корупційні дозволи, ліцензії та інші адміністративні послуги, а також значну кількість різних видів інспекційних перевірок. Це повинно вивільнити ініціативу громадян та зменшити умови для корупції.
Крім того, потрібно вживати заходів організаційного та юридично-процедурного характеру. Зокрема, при наданні адміністративних послуг доцільно використовувати принципи «єдиного офісу» і «єдиного вікна». Для службовців органів публічної адміністрації повинні бути мінімізовані умови для корупції – за рахунок прозорості в роботі єдиних офісів, мінімізації особистих контактів приватних осіб зі службовцями, які приймають рішення, впровадження технологій електронного урядування.
Слід впорядкувати питання оплати адміністративних послуг. При цьому органам влади необхідно заборонити надання послуг господарського характеру та інші неправові способи вимагання коштів з приватних осіб. Розміри плати за надання платних адміністративних послуг повинні визначатися у законі, або у виняткових випадках – в межах, визначених законом, Урядом або органами місцевого самоврядування.
Також необхідно забезпечити прийняття та впровадження стандартів справедливої адміністративної процедури. Зокрема, адміністративні органи при вирішенні індивідуальних справ повинні забезпечувати право особи бути вислуханою перед прийняттям рішення та отримати доступ до матеріалів справи. При цьому зазначені права в повному обсязі стосуються також осіб, на яких може вплинути пропоноване рішення. Слід підвищити довіру громадян до механізмів адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації. Тобто інспекційні втручання мають проводитись не з фіскальною метою вилучення коштів у вигляді штрафів, а з метою усунення правопорушень та запобігання їм у майбутньому.
