Блог Віталія Кличка

29 квітня 2012, 17:46

В суботу провели у Запоріжжі партійний з’їзд. Було понад п’ять сотень делегатів з усієї України , багато гостей....

Громадянське суспільство та держава

СИЛЬНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – ЗАПОРУКА ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Якими є відносини громадянського суспільства та держави сьогодні?

Ми запроваджуємо та дотримуємося цінностей об’єднаної Європи – це захист прав людини, верховенство права, розвиток демократії. Такі засадничі принципи напряму пов’язані з розвитком громадянського суспільства, становленням та зміцненням його незалежних інститутів, формуванням та реалізацією публічної політики і культурного життя.

Будь-яка державна політика тільки тоді буде дієвою та результативною, коли вона стане зрозумілою для громадян. Виконання цього завдання потребує щонайширшого залучення інститутів громадянського суспільства.

На шляху розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні існує низка системних перешкод інституційного, законодавчого, ресурсного та світоглядного характеру, які заважають демократизації суспільного життя, роблять владу та її політику відірваною від організацій громадянського суспільства, а «третій сектор» - вразливим та слабким.

«Квазігромадянське суспільство» замість повноцінного партнера влади

В українському суспільстві залучення громадян до процесу формування та реалізації рішень державної політики з боку інститутів влади залишається декларацією.

Організації громадянського суспільства не визнаються інститутами влади як повноцінні партнери у суспільному діалозі. Навпаки, влада стимулює створення «квазігромадянського суспільства», яке пов’язане з нею, а отже, й залежить від неї. Таке «квазігромадянське суспільство» не здатне повноцінно здійснювати моніторинг політики та громадський контроль за діями влади, воно потрібне для імітації реформ, забезпечення псевдогромадянської участі у владних проектах.

Така складова громадянського суспільства, як профспілковий рух, переживає кризу, профспілки не завжди ефективно представляють та захищають соціальні та економічні інтереси громадян, відстоюють громадянські права і свободи найманих працівників.

Відсутність державної політики підтримки незалежного громадянського суспільства

Українській владі бракує стратегічного бачення щодо необхідності проведення політики підтримки незалежного громадянського суспільства. З боку влади відсутнє усвідомлення того, що результативність та ефективність політики значною мірою пов’язана з її підтримкою з боку суспільства.

Громадські організації, благодійні фонди, які проводять в життя суспільно важливі ініціативи в сфері захисту прав людини, охорони здоров’я, збереження екології, розвитку освіти, допомоги неповносправним, практично знаходяться поза увагою держави.

Досі не передбачено спеціального прозорого ресурсного забезпечення здійснення заходів державної політики для сприяння розвитку громадянського суспільства.

Брак стимулів для вияву бізнесом соціальної відповідальності

Сьогодні переважна більшість громадських та благодійних організацій не мають вільного доступу до державної підтримки. Відповідні процеси часто є непрозорими та підпадають під корупційні ризики. Організації, котрі знаходяться на фінансовому утриманні влади, змушені відстоювати виключно її інтереси. Водночас, громадські інститути повинні зберігати максимальну незалежність від влади для того, аби мати реальну можливість її повноцінно контролювати.

Паралельно з цим відсутня стратегічна політика заохочення розвитку меценатства та благодійництва, які би сприяли підвищенню рівня громадської активності, розвитку культурних та соціальних ініціатив, соціальної відповідальності бізнесу.

Державою не передбачені відкриті конкурсні процедури для інститутів громадянського суспільства. Умови участі у державних закупівлях є надто обтяжливими для громадських організацій.

Благодійні організації позбавлені права на отримання державної фінансової підтримки для реалізації проектів та програм, не пов’язаних безпосередньо із наданням благодійної допомоги.

Якими мають стати громадянське суспільство в Україні та державна політика щодо нього?

Внесок інститутів громадянського суспільства в соціальний добробут, культурне життя має бути не менш важливим для успіху країни, ніж ефективна державна політика. Тому нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо реальної участі в управлінні державними справами.

Держава не повинна ставити перепони для повноцінного розвитку громадянського суспільства, тиснути на громадські інституції за допомогою політичних, економічних, судових чи інших важелів.

«Третій сектор» спонукає владу до відкритості, прозорості та підзвітності, здійснення урядування в інтересах всієї громади, а не вузького кола обраних осіб. Дієве залучення інститутів громадянського суспільства до політико-управлінських справ є протидією подвійним стандартам, корупційним схемам, існуючій несправедливості у відносинах держава - суспільство.

Дотримання прав людини, децентралізація влади, адміністративно-територіальна реформа, удосконалення системи місцевого самоврядування неможливі без широкої участі громадян у формуванні та реалізації державної політики, їхнього залучення до процесів ухвалення рішень.

Нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо участі в управлінні державними справами та задоволенні їхньої потреби в правдивій інформації. Це передбачає налагодження ефективної взаємодії органів влади з організаціями громадянського суспільства.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – відсутність стимулів для реалізації соціальних проектів та благодійництва

Демократія участі та суспільний діалог. Ми для країни – країна для нас

Для виправлення ситуації стосовно залучення інститутів громадянського суспільства до процесів формування політики й ухвалення рішень ми вважаємо за необхідне:

Забезпечити реальну участь широкого кола організацій громадянського суспільства в процесах формування та затвердження публічно-правових рішень органів влади різного рівня через консультативно-дорадчі органи, громадські та експертні ради.
Сприяти активізації та розвитку незалежного профспілкового руху, як важливої складової громадянського суспільства, що виражає та захищає інтереси найманих працівників, розвиває соціальне партнерство.
Забезпечити системний та комплексний розвиток механізмів демократії участі – громадських слухань, місцевих ініціатив, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих референдумів.
Сприяти розробці та затвердженню статутів територіальних громад, які дозволяють врегулювати механізми проведення громадських слухань, загальних зборів громадян, висування місцевих ініціатив, порядок консультацій із громадськістю щодо формування та реалізації місцевого бюджету; порядок проведення громадського обговорення містобудівної документації, положення про конкурси соціальних проектів.
Через запровадження системи конкурсів для недержавних аналітичних центрів розвивати інститут громадської експертизи, громадського моніторингу політики та громадського контролю щодо діяльності органів влади.
Сприяти розробці та затвердженню положень про органи самоорганізації населення, закріпивши в них гарантії їхньої діяльності, принципи взаємовідносин з органами місцевого самоврядування; положень, в яких передбачити механізм делегування цим органам окремих повноважень відповідного органу місцевого самоврядування, надання фінансів та майна.
Запровадити та поширити прозорі практики розміщення серед громадських організацій державних замовлень щодо надання соціальних послуг на конкурсній основі та виключно під контролем інших громадських організацій.
Передбачити необхідність прозорого залучення громадських організацій до виконання заходів у межах державних цільових програм з метою посилення контролю за діяльністю інститутів влади.
Запровадити практику процедур обов’язкового громадського обговорення проектів нормативно-правових актів та інших документів, що стосуються суспільних проблем.

Підтримка розвитку громадянського суспільства: від декларацій до реальних справ

Для вирішення проблем законодавчого регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства необхідні:

Координація системних зусиль державних інститутів стосовно реалізації політики підтримки та розвитку громадянського суспільства.
Запровадження спрощених процедур створення і реєстрації громадських та благодійних організацій; скасування територіальних обмежень діяльності інститутів громадянського суспільства; сприяння створенню прозорого реєстру громадських організацій; надання права та можливості юридичним особам бути засновниками громадських і благодійних організацій; забезпечення можливості громадським організаціям захищати права та інтереси не лише своїх членів, а й інших громадян та їхніх об’єднань.
Розвиток меценатства та благодійництва шляхом створення для цих напрямів сприятливих фіскальних умов з боку держави із забезпеченням належної інформаційної підтримки.
Пропагування та розвиток волонтерства, громадської активності через розробку та запровадження державних, місцевих або галузевих програм підтримки та розвитку волонтерської діяльності у сферах охорони культурної спадщини, соціальної роботи з дітьми та молоддю, охорони довкілля тощо.

Соціальний капітал та соціальна відповідальність – засади демократичних реформ

Для зростання організаційних можливостей громадянського суспільства та реалізації ефективної державної політики щодо громадських організацій необхідно:

Створення прозорих правил, уніфікація умов та порядку проведення конкурсів проектів громадських організацій, які б підтримувалися державою.
Законодавче забезпечення громадським, благодійним та державним організаціям рівних можливостей щодо надання соціальних послуг за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Створення інституту незалежної експертизи цілей та пріоритетів державного фінансування громадських організацій; запровадження оцінки практичних результатів підтримки громадських організацій з боку держави на принципах відкритості та прозорості; практична реалізація механізму контролю за фінансовою діяльністю громадських організацій з боку інших громадських інституцій та об’єднань.
Проведення системної політики розвитку відсоткової філантропії. Заохочення корпоративних та приватних донорів, які підтримують інститути громадянського суспільства, шляхом запровадження відповідних фіскальних стимулів.

РІВНОПРАВНА ПОЛІТИКА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ З національнИМИ меншинАМИ

Задоволення мовно-культурних потреб національних меншин та етнічних спільнот як шлях до політики міжкультурного діалогу

Гармонійний соціокультурний розвиток національних меншин, політика міжкультурного діалогу, повага до культурного розмаїття та гарантовані механізми захисту прав національних меншин, проведення політики суспільної інтеграції гарантуватиме розвиток толерантності в українському суспільстві, підвищить рівень соціальної взаємодії та збагачення багатогранної культури громадянської нації.

Загальну ситуацію в державній політиці в сфері міжетнічних відносин, дотримання прав меншин характеризує комплекс наступних викликів:

Недосконале забезпечення механізмів реалізації прав національних меншин.
Недостатній рівень задоволення мовно-культурних та освітніх потреб етнічних спільнот.
Складнощі процесу повернення, облаштування та інтеграції кримських татар і інших осіб, депортованих за національною ознакою.
Прояви ксенофобії, расизму та дискримінації за національно-етнічними ознаками.
Недостатнє залучення національних меншин, етнічних спільнот у процес прийняття важливих для них рішень.

Для задоволення прав національних меншин та етнічних спільнот у відповідності до сучасних європейських стандартів, підвищення рівня толерантності в суспільстві потрібно вирішити завдання:

Формування правових механізмів взаємодії представницьких органів етнічних спільнот, органів державної влади та місцевого самоврядування.
Забезпечення розвитку консультативно-дорадчих структур національних меншин при органах влади, активного залучення представників національних меншин до процесів формування та реалізації політики в сфері захисту їхніх прав.
Надання підтримки соціально-культурним ініціативам організацій національних меншин, спрямованих на розвиток та популяризацію міжкультурного діалогу.

Запровадження комплексних заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расизму і дискримінації (явної та прихованої) за національно-етнічними ознаками та вирішення проблем суспільної інтеграції мігрантів.